Перейти к: навигация, поиск

Гарбар Александр Васильевич


Версия от 21:40, 5 декабря 2016; Admin (обсуждение | вклад)

(разн.) ← Предыдущая | Текущая версия (разн.) | Следующая → (разн.)

Гарбар Александр Васильевич - председатель житомирского клуба любителей кактусов "Сагуаро", кандидат биологических наук, доцент кафедры экологии и природопользования Житомирского государственного университета.


ЗА 20 РОКІВ ОЛЕКСАНДР ГАРБАР НАЗБИРАВ КІЛЬКА ТИСЯЧ КАКТУСІВ

Алла Хоцянівська

Газета «20 хвилин» 7.11.2007

Вирощувати кактуси Олександр Гарбар почав ще у восьмому класі. Одного разу з батьками він поїхав у Севастопіль, там Олександр знайшов книжку про кактуси. Саме тоді у нього і з`явилась пристрасть до цих колючих рослин.

Garbar1.jpg
Єдиний кактус, який був у мене на той час – ехінопсис, – розповідає Олександр Гарбар, – коли я приїхав додому, став його пересаджувати. На березі набрав дернової землі, додав цегли та вугілля. Це був мій перший правильно висаджений кактус. Нажаль до сьогодні він не зберігся. Тоді Олександр жив у смт. Романів Житомирської області.

- Коли я назбирав по сусідах з десяток кактусів, у мене з`явився азарт, – говорить Олександр Гарбар, – я позбувся більшості кімнатних рослин, які були у мене дома і почав серйозно займатися вирощуванням кактусів.

При вирощуванні кактусів головне – правильний полив. Взимку маленькі сіянці треба поливати два-три рази на місяць. А великі рослини взагалі не потребують поливу. Температура в кімнаті має бути не вище 15 градусів.

Популярним на той час був журнал „Цвєтоводство”. Саме там Олександр вичитав, що можна безкоштовно замовити насіння кактусів. За адресами з журналу Олександр також отримав декілька каталогів насіння та сіянців кактусів, по яких зробив декілька замовлень. Восновному сіянці коштували від 50 копійок до одного рубля. Олександр Гарбар декілька років контактував лише з російськими кактусоводами і саме у них замовляв насіння та рослини. В десятому класі він вперше замовив насіння з Риги. На той час його колекція збільшилась до сотні рослин.

- Батьки нормально реагували на моє захоплення, – говорить Олександр, – проте на замовлення в основному йшли мої кишенькові гроші.

У будинку батьків Олесандра була велика веранда, де всі вікна хлопець заставив кактусами. Взимку, щоб дотримуватись правильної температури, Олександр розміщував свої творіння між рамами у вікнах. Деякі рослини з`їдали шкідники: павутинний кліщик, червеці та інші, адже не було ефективних і одночасно безпечних для кімнатного використання засобів для їх знищення. Коли Олександр вступив до Житомирського педагогічного університету на природничій факультет, частина його колекції загинула. 20 років тому кактусовод вперше замовив у Москві кактус – мамілярія кандіда (Mammillaria candida). Сьогодні вона схожа на білу кулю, діаметром 15 сантиметрів. Пізніше Олександр дізнався про українське катусоводство. На той час у Вінниці розташовувалося кактусне господарство Всесоюзного об'єднання любителів кактусів, звідти розсилали каталоги. Довгий час Олександр замовляв у них нові види кактусів. Після закінчення університету Олександр на рік повернувся додому. Свою колекцію він не поповнював, але принаймні привів до ладу. Через рік кактусовод поступив до аспірантури. Саме тоді прийшла ідея самому спробувати сіяти кактуси.

- На той час я почав робити замовлення в Чехії, – розповідає Олександр, – перше замовлення було на насіння 20 різних видів. Одна порція насіння (10-20 насінин) коштувала одну-дві гривні.

Склад ґрунту для посіву кактусів підбирається експериментально, проте можна використовувати стандартний склад землі, на якій можна сіяти практично все: 70 % розрихлювачів (крупнозернистий пісок, цегла червона, перліт, цеоліт та інше) та 30 % верхового торфу.

- По закінченню аспірантури настав новий критичний період для моїх кактусів – я одружився, – говорить Олександр, – моїй дружині довелося миритися з моїм захопленням.

Коли Олександр вибирав кімнату в гуртожитку, то орієнтувався на потреби кактусів – вікна мають виходити на південь. Для розташування колекції Олександр зробив спеціальні полиці на вікнах у два поверхи. Через брак місця колекція майже не поповнювалась. Коли вони з дружиною придбали нову квартиру, перше, що зробив Олександр – обладнав балкон для кактусів. Колекція почала рости. Тоді Олександр налагодив зв`язки з київськими кактусоводами.

Після цього довелося на літній період добудовувати ще два квадратних метри площі завіконної теплички.

- Звичайно дружині все це не дуже подобалось, – говорить Олександр, – але діватись було нікуди.

В 2005 році разом зі своєю колегою Олександр здобув Премію президента для молодих науковців. П`яти тисяч, що дісталися Олександру, як раз вистачило на нову теплицю для його колючих рослин. Теплицю розмістили на місці старої веранди в Романові, де Олександр посадив свій перший кактус.

- Ще в минулому році я думав, що 20 квадратних метрів вистачить для моїх улюбленців, – ділиться Олександр, – але вже зараз місця для нових рослин майже немає.

Garbar2.jpg

На сьогоднішній день Олександр висіває декілька сот видів рослин у рік. Для того, щоб було за що купувати дороге насіння, він навіть почав продавати рослини. Насіння за допомогою пошти та інтернету кактусовод купує по всьому світу: в США, Германії, Чехії та інших країнах. Одна з найдорожчих рослин на сьогодні – дігітостігма (Digitostigma caputmedusae), ціна однієї насінини цього виду кактуса коштує п’ять євро. Але Олександр дорожче ніж за один долар нічого не купує, адже ціни на новинки постійно падають по мірі насичення ринку. Доглядати за рослинами йому допомагає мама, яка дивиться за температурою в приміщенні, оприскує та коли потрібно запилює їх.

- Вони, як діти, – говорить Олександр Гарбар, – коли з’являються свої посіви з ними дуже важко розставатися.
Garbar3.1.jpg

Найменші кактуси Олександра коштують 5-15 гривень. Найцінніша рослина в його колекції – уебелманія (Uebelmania pectinifera). Це один з бразильських видів кактусів, він вже досяг 15 сантиметрів у діаметрі Коштує така рослина – 80 дол. Різні кактуси зацвітають в різний період свого життя. Це може бути 2-й рік, більшість зацвітає на 4-5 рік, такі види як ехінокактуси зацвітають на 50-80 рік життя.

Для того, щоб кактус зацвів, його бажано вирощувати в теплиці, тримати на сонці, хоча б кілька годин на день і не поливати зимою. При цьому температура у місцях зимівлі має бути 5-15 градусів тепла. Однак деякі види треба поливати один раз в місяць (нотокактуси, мелокактуси) навіть зимою, підвищуючи температуру до 18-20 градусів тепла. Для цього можна обирати період відлиги або ж переносити кактус на деякий час в тепле приміщення і тоді поливати. Влітку для них достатньо одного поливу на тиждень. Ще раз додатково поливають маленькі сіянці. Олександр давно вже не рахував свої рослини, але впевнений, що їх кількість сягає декількох тисяч та більше тисячі різних видів. Проте бажання збільшувати свою колекцію у нього не зникає.

І ще Олександр Гарбар переконаний, що з кактусами потрібно розмовляти. Рослини – як усі живі істоти – відчувають любов і краще ростуть.




РЕПОРТАЖ С АЛЕКСАНДРОМ ГАРБАРОМ

Ленины Бычковской

Газета «Сегодня», 3.12.07

Газета «ЭХО» № 47,22-23 ноября 2007 г.


Житомирянин Александр Гарбар вырастил самую большую частную коллекцию кактусов в Житомире. Оказалось, что симпатичный молодой коллекционер - кандидат биологических наук, доцент кафедры экологии и природопользования Житомирского государственного университета! А еще он председатель клуба любителей кактусов Житомирской области.

Garbar4.jpg

Александр говорит, что из всех видов флоры полюбил кактусы за то, что никакое иное растение не отвечает человеку взаимностью, как они:

— Какое незабываемое чувство, когда из крохотных семян появляются маленькие зеленые шарики, размером с горошину, а через годы вырастают в большое растение! В такие периоды чувствуешь себя создателем, а они учат тебя терпению. Кактусы умеют прощать ошибки — они терпеливо все сносят, ожидая момента, когда ты поймешь и дашь им то, что нужно. Кактусы очень добрые растения.

Отдельные виды коллекционер приобрел у кактусоводов ближнего и дальнего зарубежья, а некоторые привезены из Северной и Южной Америки! Когда заходишь в его оранжерею, невольно вырывается возглас удивления — всюду кактусы. У цветущих растений цветы ярко-красные, малиновые, оранжевые, белые...
Garbar5.jpg


Выращивать эти растения Александр Васильевич начал еще в школе, когда случайно прочитал книжку о них. Сначала собирал по соседям. Потом стал заказывать семена и молодые растения у других кактусоводов, а со временем наладил контакты с американскими и немецкими единомышленниками. Александр Гарбар одинаково старательно ухаживает за всеми растениями. Впрочем, кактус уэбелмания — самый любимый, он доставлен из Бразилии.

- Увлекаться этими заморскими растениями начал со школы, — рассказывает А. Гарбар. — В 8-м классе принес домой колобок с колючками и "влюбился" в него. Сегодня у меня около семи тысяч кактусов разных видов. На подоконнике городской квартиры коллекция не помещалась, поэтому пришлось перевезти колючие экспонаты к родителям в Романов. Сегодня они растут на специально достроенной веранде, которая превратилась в оранжерею. Однако и здесь места уже маловато. Свое хобби считаю чисто мужским делом. Среди женщин любительниц кактусов немного. Неосторожное движение, и в вашей руке застрянут колючки, а женщинам это не нравится!

Название каждого своего растения Александр Васильевич знает и по латыни. На вопрос, почему у него одинаково хорошо растут различные виды кактусов, отвечает, что прежде чем посадить кактус в горшок, нужно изучить свойства определенного вида, выяснить, в каких природных условиях он произрастает в диком виде. Исходя из этого под каждое растение готовится своя почва. Различные виды кактусов растут разными темпами. Например, один кактус за два года вырастет размером с горошину, а второй — величиной с кулак.

Кандидат биологических наук любит свои растения всем сердцем, а они отвечают ему за заботу рекордным ростом и необычайной красотой цветка.

- Я по-настоящему отдыхаю только возле своей коллекции. А цветение! Это достойная награда за труды, терпение и возможные потери. Ведь цветы кактусов считаются одними из самых красивых в мире. Они различны по своей форме, размерам и окраске. Окраска цветов кактусов включает в себя всевозможные оттенки!


- А меня почему-то эти цветы не любят.

- Неправда, это вы их не любите. Кактусы – очень добрые растения.

- Какой у вас самый старый кактус?

- Кактусы - удивительные растения. Моему самому давнему знакомому двадцать пять лет. К сожалению, кактусы живут столько, сколько их хозяева, а это несправедливо. Ведь кактус может прожить 500 и даже 600 лет! Не верите? Родиной кактусов является Мексика. Именно там они свободно могут прожить столько лет, не боясь ничего. Много времени нужно за ними ухаживать. Иной раз два года нужно ждать, пока появится первый цветок. Эти растения учат понимать природу, прислушиваться к ней.


- Это правда, что мексиканскую текилу изготавливают из кактусов?

- Абсолютная ерунда. Настоящую текилу изготавливают из цветоносов агавы, а она, как известно, родственник алоэ. А еще существуют высокогорные виды кактусов, которые приспособились к морозам и предпочитают цвести при температуре ниже нуля. Наш холодильник для них будет настоящим раем.


С БОЛЬШОЙ БУКВЫ "Л"

В советские времена в Житомире существовал клуб кактусоводов. Не выдержав неурядиц в стране, он вскоре распался, как и другие клубы по интересам. Были утеряны все связи любителей кактусов, хотя таковых на Житомирщине предостаточно. Активно общались между собой лишь несколько человек, среди которых оказался и Александр Гарбар. Именно по его инициативе в 2001 году родился новый клуб — "Сагуаро". Тогда же состоялось и первое заседание. С 2004 года клуб стал регулярно проводить городские выставки кактусов и суккулентов. Выставки вызвали огромный интерес у горожан. Благодаря чему по "сарафанному" радио о клубе «Сагуаро» узнали далеко за пределами Житомирской области. Три года назад любители кактусов приурочили свою выставку к 85-летию Житомирского государственного университета им. Ивана Франко. После этого ректор предложил проводить работу клуба на базе университета. С тех пор все встречи кактусоводов переместились в помещение естественного факультета. К каждому заседанию они готовят доклады о новых о новых кактусах и суккулентах, обмениваются опытом, семенами или растениями. По словам, Александра в их клуб может попасть любой человек. Ведь клуб организовывался не для профессионалов, а для тех, кто любит эти растения с большой буквы "Л".