Заснований у 1964 році Червоний список видів, що перебувають під загрозою Міжнародного союзу охорони природи (МСОП), став найповнішим у світі джерелом інформації про стан глобального ризику зникнення видів тварин, грибів і рослин.
Червоний список МСОП є найважливішим індикатором стану світового біорізноманіття. Це потужний інструмент для інформування та стимулювання дій щодо збереження біорізноманіття та зміни політики, що має вирішальне значення для захисту природних ресурсів, необхідних для виживання. Він надає інформацію про ареал, чисельність популяції, середовище проживання та екологію, використання та/або торгівлю, загрози та природоохоронні заходи, які допоможуть прийняти необхідні рішення щодо збереження.
Процес створення Червоного списку став масштабним заходом, у якому брали участь співробітники групи з оцінки біорізноманіття та знань МСОП, партнерські організації та експерти Комісії з виживання видів МСОП і партнерські мережі, які збирають інформацію про види.
Наразі в Червоному списку МСОП перебуває понад 157 100 видів, понад 44 000 видів знаходяться під загрозою зникнення , у тому числі 41% земноводних, 37% акул і скатів, 36% коралів, що утворюють рифи, 34% хвойних, 26% ссавців і 12% птахів.
Червоний список МСОП включає понад 66 500 видів рослин, що становить близько 16% відомих у світі рослин.
Незважаючи на високу частку видів, що знаходяться під загрозою зникнення, проводиться робота над тим, щоб повернути назад або принаймні зупинити зменшення біорізноманіття. Червоний список МСОП має вирішальне значення не лише для виявлення тих видів, які потребують цілеспрямованих зусиль з відновлення, але й для зосередження порядку денного задля збереження шляхом визначення ключових місць і середовищ існування, які потребують захисту. Зрештою, Червоний список МСОП допомагає визначити майбутні пріоритети збереження та фінансування.
Наразі основними прогалинами в охопленні, над якими працюють МСОП та партнери Червоного списку, є рослини, безхребетні, гриби, прісноводні та морські види. Проте як темп, так і масштаби подальшого розвитку роботи з оцінки біорізноманіття значною мірою стримуються обмеженою доступністю фінансових ресурсів. Тому роботи з оцінки стану та кількості проводяться недостатньо регулярно та повільно, тримаючись на ентузіазмі. Більшість даних застарілі та неактуальні, бо мають давнину 10-15 років, до того ж фрагментовані та неповні.
Список 100-та видів кактусів, що знаходяться на межі зникнення в природі
(а можливо вже й зникли)
1) Acharagma (Escobaria) aguirreanum – за останньою оцінкою в січні 2002го року вид зустрічався в напівпустелі серед вапняних скель на висоті близько 1500 м. в одному крихітному місці (лише 1 км²) Сьєрра-де-ла-Пайла, де чисельність менш ніж 1000 рослин постійно скорочується через незаконний збір.
2) Ariocarpus bravoanus – є ендеміком мексиканського штату Сан-Луїс-Потосі та за останньою оцінкою листопада 2009го року ареал поширення виду складав усього 4км² і площа проживання менше 1 км². Популяція приблизно 3000 рослин знаходиться в одному місці. Ця рослина росте в ксерофітних чагарниках серед відслонень вапнякових скель на висоті близько 1500 м над рівнем моря. Через збір та іншу людську діяльність продовжується зменшення кількості.
3) Arrojadoa albiflora – єдина відома територія виду востаннє була відвідана в 2004 році, і інформація про поточну тенденцію популяції відсутня. Кількість статевозрілих особин на момент останнього обстеження становила близько 500. Ця рослина є ендеміком Бразилії, де вона зустрічається лише на півдні Байї, у вищих районах гір на схід від міста Уранді. Зростає на висоті 800-1000 м над рівнем моря. Цей кактус росте на піщаних ґрунтах серед кристалічних порід, оточених густою рослинністю серрадо. Середовище проживання, де зустрічається Arrojadoa albiflora, сильно скоротилося через вирубку лісів і пожежі.
4) Arrojadoa marylaniae – єдина відома популяція на червень 2010го року налічувала 4999 статевозрілих рослин. Популяція зменшується через пожежі та видобуток кварцової породи. У 2008 році одна техногенна пожежа знищила близько 30 відсотків рослин. Цей кактус зустрічається на одній великій скелі, що складається з білого кварцу в муніципалітеті Танхаку, що в південно-східній частині Байї (Бразилія, Каатинга). Вид має територію поширення та ареал менше 10 км². Тривалість зрілості – близько 20 років. Росте у вигляді високої нерозгалуженої колони до 4 м заввишки. Місце було розвідане для видобутку кварцової породи, і вид може повністю зникнути.
5) Astrophytum caput-medusae – цей вид є ендемічним для Мексики, зустрічається в штаті Нуево-Леон на висоті від 100 до 200 м над рівнем моря в ксерофільних чагарниках. Він відомий лише в одному місці, і в межах свого дуже обмеженого ареалу. Про популяції цього виду і кількість рослин відомо дуже мало. Цей вид користується великим попитом серед колекціонерів, і скорочується через незаконний збір для декоративного використання. Крім того, рослини витоптуються під час випасу худоби.
6) Cereus (Mirabella) estevesii – цей вид зустрічається в Мінас-Жерайс, Бразилія, на висоті 450 м над рівнем моря. Вид востаннє бачили в 2002 році, коли все місце існування, де він ріс, за винятком площі 1х2 км, було очищено для агропромислового вирощування біопалива. Оскільки дуже ймовірно, що поля біопалива були розширені ще більше після останніх досліджень, то на даний час вид скоріше за все може бути повністю вимерлим у природі. Єдина відома популяція мала дуже мало особин, навіть не десятки особин.
7) Cereus saddianus – вид зустрічається на дуже невеликій території термітників у Серрадо Мату-Гросу в Бразилії (має масштаб поширеності <100 км²), яка вважається однією місцевістю, оскільки вона підпадає під вплив агропромислового комплексу, який буде постійно розширюватися, спричиняючи постійне зменшення популяції. Зустрічається на висоті від 130 до 200 м над рівнем моря.
8) Cipocereus pusilliflorus – Цей бразильський вид зустрічається в північній частині Campo rupestre Мінас-Жерайс, в саванах та на скелях і уступах кристалічних порід на висоті від 800 метрів до 1000 метрів. Загальна кількість особин на серпень 2010 року в єдиній відомій популяції становила менше 50 штук.
9) Cleistocactus hoffmannii – цей вид є ендемічним для Перу і зустрічається в регіоні Ліми між 1600-2400 м над рівнем моря. Він відомий лише з долини Лурін (обсяг поширення <100 км², це одне місце). Вид росте на кам’янистих ґрунтах у пустельних чагарниках. Спостерігається постійне зменшення популяції через зміни у землекористуванні та місцеве вилучення, тому вид було занесено до списку критично зникаючих.
10) Cleistocactus (Loxanthocereus) xylorhizus – цей вид відомий лише в долині Рімак у регіоні Ліма в Перу. Зустрічається на висоті від 800 до 900 м над рівнем моря. Зустрічається в колючих сухих чагарниках. На травень 2011 року налічувалося 240 дорослих рослин.
11) Coleocephalocereus braunii – вид зустрічався в західній частині Еспіріту-Санту, Бразилія, де він був відомий лише з одного місця поблизу витоку Ріо-Віторія. Єдина відома популяція, складалася з менше 1000 статевозрілих особин. Популяція зменшується через сусіднє поселення та вирубку лісів. Терміново необхідні додаткові обстеження території та прилеглих місць існування, оскільки останній раз обстеження цього виду проводилось у 1983 році. Вид росте як рослина-піонер на гнейсових інзельбергах на крутих схилах. Місце проживання спочатку було оточене тропічним лісом.
12) Coleocephalocereus diersianus – цей вид є ендемічним для Бразилії, де він зустрічався в одному місці на північ від Піку-да-Бандейра в Мінас-Жерайс, на кордоні з Еспіріту-Санту. Основним місцем проживання є гнейс інзельберг, де вид ріс на крутих схилах як піонерна рослина. Місце проживання спочатку було оточене тропічним лісом. Єдина відома популяція складалася з менше 1000 статевозрілих особин. Популяція зменшується через сусіднє поселення та вирубку лісів. Необхідно терміново провести подальше дослідження території та прилеглих місць існування, а також прилеглої території Еспіріту-Санту, оскільки востаннє цей вид досліджували в 1983 році.
13) Coleocephalocereus purpureus – цей вид росте лише в південно-східній частині каатинга на відслоненнях, на гнейсових інзельбергах і скелях, і існує великий попит на ці породи з боку кар’єрної промисловості, та в цьому районі вже ведеться видобуток. Спроби юридично захистити скелясте середовище проживання цього виду від експлуатації провалилися. Зустрічався на висоті 250-300м над рівнем моря біля Ріо-Жекітінонья, північно-східний Мінас-Жерайс, Бразилія. Ареал цього виду заслуговує на подальше дослідження, але він явно набагато більш обмежений, ніж ареал його сестринського виду, C. aureus . Був відомий лише з одного місцеположення та з трьох субпопуляцій у межах кількох кілометрів від нього. Площа заселення, за оцінками експертів, становила менше 5 км². Вид малочисленний, чисельність популяції становила менше 1000 особин.
14) Consolea corallicola – вид є ендеміком південної Флориди в США. Він був відомий у двох місцевостях: Літл-Торч-Кей і Лебединий ключ. Зустрічався на висоті до 12 м над рівнем моря. Точна площа розповсюдження невідома, але вона становила менше 100 км². Вид відомий лише у двох місцях, популяції сильно фрагментовані, без генетичного обміну, і спостерігалося постійне зниження чисельності статевозрілих особин. Одна з субпопуляцій схильна до захворювання. На липень 2011 року кількість статевозрілих рослин становила 500 штук.
15) Consolea falcata – цей вид зустрічався на голих прибережних вапнякових ґрунтах без супутньої рослинності на висоті до 20ти метрів. Статевозрілі особини невеликі порівняно з іншими видами Consoleа. Вид мав дуже обмежене поширення, був відомий лише з одного місця, а кількість статевозрілих особин менше десяти! Можливо, вся популяція вимерла в результаті повені в 2008 році, тому необхідні дослідження, щоб визначити, чи залишилися рослини.
16) Copiapoa angustiflora – є ендеміком Чилі, де зустрічаєвся в південній частині регіону Антофагаста, на висоті від 200 до 400 м над рівнем моря. Був відомий з одного місця, кебради (яр), площею приблизно 2 км². Виду загрожує незаконний збір і хижацтво гуанако та комах, що спричиняє зменшення кількості статевозрілих особин. Крім того, на місце існування, де росте вид, впливає будівництво доріг.
17) Copiapoa conglomerata – вид є ендеміком Чилі, де він зустрічався в низинній частині долини Ботія та в районі між нею та морем, на висоті від 0 до 800 м над рівнем моря на прибережних пагорбах (lomas costeras), у надзвичайно сухих районах із дуже малою кількістю опадів. Сухий сезон триває від восьми до дванадцяти місяців, а в деякі роки можлива повна відсутність опадів. З прибережного туману (каманчака) рослини отримують воду в основному за рахунок конденсації. Має площу розселення приблизно 82 км². Була відома в одному місці, що піддається різним загрозам, які спричиняють постійне зменшення та погіршення якості середовища існування. Ці загрози складаються з тривалих посух, незаконного збору та нападів жуків (Coleoptera), які поїдають рослини. Вид росте близько до популяцій Copiapoa solaris і Copiapoa atacamensis.
18) Copiapoa decorticans – Вид нечисленний, і популяція в основному складалася з статевозрілих особин. Популяції, що росли на деяких схилах, зменшуються, і спостерігаються лише мертві особини. Цей вид є ендеміком Чилі, де він зустрічався в Антофагасті на прибережних пагорбах (lomas costeras), на схилах. на висоті від 250 до 800 м над рівнем моря. Він обмежений кількома долинами та пагорбами поблизу Бланко Енкалада. Площа розповсюдження оцінювалася в 30 км². Зменшується кількість статевозрілих особин і площа проживання, оскільки популяції гинуть на схилі, ймовірно, в результаті посухи. Також нелегальний збір впливає на розвиток молодняку в популяцію. У цьому районі ведеться розвідка корисних копалин, що має дуже серйозний вплив на єдине відоме місце.
19) Copiapoa esmeraldana – вид є ендеміком Чилі, де він зустрічався в регіоні Антофагаста, на південь від, на висоті 600 м над рівнем моря на прибережних пагорбах (lomas costeras), і в цьому районі сильний туман. Вид був відомий з одного місця, де він не поширений; імовірно від 250 до 500 осіб. Зазвичай особини ізольовані. Основною загрозою для цього виду є незаконний збір і гуанако, які поїдають квіти та бульбове коріння. Популяція також уражена ерозією; у цьому районі мало рослинності, а дощ спричиняє ерозію схилів.
20) Corynopuntia (Grusonia) reflexispina – зустрічалася на піщаних рівнинах тернових чагарників пустелі Сонора на центральному узбережжі Каліфорнійської затоки на рівні моря. Вид є ендеміком дуже невеликої території в мексиканському штаті Сонора на узбережжі Каліфорнійської затоки поблизу Тастіоти. Мав дуже невелику територію поширення та заселення (близько 5 км²). Більша частина території була знищена сільськогосподарським землеробством. Існують також триваючі та нові загрози в цьому районі, включаючи будівництво креветкових ферм, розведення великої рогатої худоби та розширення шосе, яке пролягає дуже близько до єдиної відомої субпопуляції. Єдина відома субпопуляція знаходиться дуже близько до автомагістралі, і її будівництво мало вплив у минулому, а також будь-яке розширення до шосе також впливає на субпопуляцію.
21) Coryphantha potosiana – цей вид зустрічався в одному місці приблизно в 30 км на південний захід від Сан-Луїс-Потосі, Мексика на пласких луках із вулканічними, гравійними ґрунтами. Його радіус поширення менше 1 км². Цей вид був рідкісним у межах свого невеликого ареалу, і, за оцінками листопада 2009 року, максимальна популяція становила 2000 особин. В одному місці існувала одна популяція цього виду. У цій популяції було виявлено небагато молодих особин, що, ймовірно, є результатом випасання кіз та темпів переходу на сільське господарство в прилеглих районах.
22) Cylindropuntia hystrix – вид є ендеміком Куби, про нього повідомляли у Сан-Антоніо-дель-Сур, Сальтадеро та Баракоа, Гуантанамо-Бей та Іміас. Усі ці місця вважаються одним місцем. Площа його поширення становила менше 10 км², а загальна площа розповсюдження становила приблизно 80 км². Цей кактус зустрічався в прибережних заростях на вапняковому ґрунті. Розмноження його в основному вегетативне. Діяльність людини погіршує як якість, так і загальну площу середовища проживання цього виду. За словами місцевих жителів регіону, Cylindropuntia hystrix раніше росла на великих територіях від околиць Іміаса до Батікуірі, але більша частина цих територій зараз покрита культурними насадженнями. Місцеві фермери спалюють рослини, оскільки їхні колючки шкодять худобі.
23) Discocactus cangaensis – ця рослина є ендеміком Бразилії, де вона зустрічалася в трьох невеликих місцях на схід від Ріо-Кайапо, Гояс, які розташовані дуже близько одне від одного і можуть бути піддані одночасному впливу однієї загрози, тому вважається, що він зустрічався лише в одному місці з територією поширення менше 100 км². Основне середовище існування складалося з пласких відслонень залізної руди серед рослинності серрадо. Основна ділянка вже зруйнована, а решта ділянок зараз уражені видобутком залізної руди та випасом худоби. Причини минулих падінь чисельності не зникли, і падіння триває. Популяція, ймовірно, вимерла або існує лише як невеликий залишок. Решта особин на червень 2010го року складала менше 1000. Основне місце, де росте Discocactus cangaensis, було знищено, оскільки зараз воно використовується як стоянка для важкої будівельної техніки. Знищення середовища існування та подальше забруднення нафтою та дизелем знищили дуже велику частину популяції. На двох інших ділянках видобувають залізну руду для будівництва доріг. Випас худоби є додатковою загрозою виживання цього виду, оскільки або худоба знищує рослини, або тому, що фермери збирають рослини, щоб запобігти травмам худоби.
24) Discocactus hartmannii – цей кактус зустрічався на піщаних ґрунтах у луках, які є дуже відкритою формою серрадо (campo sujo). Тривалість статевої зрілості – 10 років. В період останніх досліджень вид зустрічався лише на фрагментованих ділянках через серйозну втрату середовища проживання. Основну загрозу для цього виду становить сільське господарство. У минулому дрібне сільське господарство руйнувало середовище існування, яке тепер було замінено екстенсивним агропромисловим землеробством, яке в основному складається з плантацій евкаліпта, культур для відновлюваної енергії та розведення великої рогатої худоби. Зокрема, колишнє середовище проживання в Мату-Гросу-ду-Сул і прикордонна зона з Парагваєм повністю вирубані. У Парагваї головною загрозою для виду є розведення худоби. В результаті вирубки лісів Бразилії для великомасштабного сільського господарства популяції скоротилися і це скорочення продовжується.
25) Discocactus petr-halfari – є ендеміком Бразилії, де він ріс в штаті Байя, в муніципалітеті Жуазейро. Був відомий лише в одному місці площею близько 9 км². Вид знаходиться під загрозою у всьому своєму ареалі через втрату середовища існування через агропромислове вирощування манго та цукрової тростини та прокладання доріг. Ще однією загрозою є нелегальний збір для спеціалізованих міжнародних колекцій. На серпень 2010го року популяція налічувала кілька сотень особин. Якщо це продовжуватиметься такими ж темпами, вид може зникнути найближчим часом.
26) Discocactus subterraneo-proliferans – вид зустрічався на білому піску у відкритому серрадо в штаті Гояс в Бразилії, поблизу села Британія, на схід від Ріо-Арагуая. Дикі популяції, ймовірно, вимерли. Був востаннє помічений у 1984 році і з тих пір не був знайдений, незважаючи на широкі дослідження початкового місця розташування та прилеглих територій від 50 до 100 км навколо нього. Близько 50 екземплярів збереглися в приватних колекціях, але вид не зберігається в жодному ботанічному саду. Необхідні подальші дослідження, щоб встановити, чи цей вид все ще існує в дикій природі. Причиною вимирання виду є те, що його середовище існування було очищено від рослинності, а потім розорано для дрібного сільського господарства та скотарства.
27) Echinocereus nivosus – цей вид є ендемічним для Мексики і зустрічався лише в південно-східній частині штату Коауіла на Сьєрра-Мадре Орієнталь на висоті близько 2000 м над рівнем моря. Вид був відомий лише з двох локацій з одного місця, де ріс в суворих гірських місцях на луках із вапняковими скелями, під впливом сонця та вітру. Утворює напівкулясті горбики з багатьма стеблами. Має дуже невелику територію поширення менше 100 км², а його площа може становити лише кілька квадратних кілометрів. Вид дуже привабливий і дуже затребуваний колекціонерами, хоча частина популяції росте у важкодоступних місцях.
28) Echinopsis (Trichocereus) walteri – цей вид є ендемічним для Quebrada de Escoipe в провінції Сальта, Аргентина. Мав обмежений ареал (площа проживання приблизно 7 км²), який вважаєвся одним місцем. Територія високогірних лугів, де вид траплявся, постраждала від навмисних пожеж, щоб облаштувати пасовища для скотарства, і це спричинило швидке скорочення популяції. В рамках місцевого господарювання періодично спалюються луки. Тип скотарства в районі інтенсивний. Загроза триває і не припиниться найближчим часом. Це рідкісний і дефіцитний кактус відомий лише з одного місця. Субпопуляції дуже невеликі, одна з чотирма статевозрілими особинами, інша з 12, а решта чекають на підрахунок під час сезону цвітіння.
29) Eriosyce chilensis – вид є ендемічним для Чилі, де він зустрічався від півночі Вальпараїсо до південних регіонів Кокімбо, лише в прибережних скелястих районах склерофільного лісу, на висоті від 0 до 50 м над рівнем моря. Мав дуже малий ареал (площа проживання приблизно 45 км²), який вважається єдиним місцем. На вид впливає постійний незаконний надмірний збір.
30) Eriosyce (Islaya/Rimacactus) laui – вид є ендемічним для Чилі, де він зустрічався на узбережжі Токопілла, в регіоні Антофагаста, на висоті від 1000 до 1100 м над рівнем моря на прибрежних пагорбах в ущелинах скель. Через минулий і поточний незаконний збір єдина відома популяція скоротилася з сотень до усього десятків особин. Крім того, вид мав дуже обмежений ареал, з територією поширення менше 100 км².
31) Estevesia alex-bragae – є ендеміком Бразилії, зустрічалася у східному Гоясі, на висоті 500 м над рівнем моря в гранітних відслоненнях серед рослинності серрадо. Чисельність популяції виду становила максимум 200 рослин. Прогнозувалося скорочення популяції на 90% у майбутньому, якщо тенденції зміни землекористування в цьому районі продовжаться, як у 2009 році, коли межа плантацій сої була приблизно за 30 км від єдиного місця, відомого для цього виду. Вид занесений до списку критично зникаючих, оскільки територія була перетворена для використання у соєвій агропромисловості. В тому ж році прогнозувалося скорочення популяції на 90-100% протягом максимум 30 років. Можна зробити висновок на основі тенденцій зміни землекористування поблизу невеликого ареалу виду, що на даний час вид може бути вимерлим.
100 зникаючих видів кактусів (Частина 2)