100 зникаючих видів кактусів (Частина 2)
67) Myrtillocactus eichlamii – вид є ендемічним для східної Гватемали, і зустрічався на висоті 100-500 м над рівнем моря. У липні 2009го у кожній із відомих субпопуляцій було близько 65 статевозрілих особин, а загальна оцінка передбачала не більше 200-300 статевозрілих особин. Через постійну втрату середовища існування для сільського господарства популяція знаходиться під надзвичайною загрозою та швидко скорочується. Розширення сільськогосподарських кордонів для плантацій німу, алое вера , лайму та дині є головною загрозою виду.
68) Opuntia abjecta – цей вид в основному зустрічався в западинах вапняку у Флориді, США, на островах Лонг-Кі, Кроул-Кі та Біг-Пайн-Кі на висоті до1,5 метрів над рівнем моря. Четверта субпопуляція була зареєстрована на острові Біг Мансон, штат Флорида, але не була знайдена під час останніх польових робіт у 2010 році, і вважається, що вона була винищена на цій території. Поширення становить приблизно 65 км². Дві популяції складалися з менше 60 статевозрілих особин. На якість середовища існування негативно впливає турбування з боку людини, оленів і немісцевих інвазивних видів рослин, які знижують здатність до статевого розмноження. Підвищення рівня моря внаслідок зміни клімату також є потенційною загрозою.
69) Opuntia chaffeyi – вид ріс в мулистій заплаві висохлого озера з мізерною пустельною рослинністю та був обмежений невеликою територією (приблизно 63 км², а площа проживання – приблизно 12 км²) у штаті Сакатекас, Мексика. Були відомі лише три окремі місцевості. Кількість статевозрілих особин на листопад 2009го становила всього 15 штук. Руйнування середовища проживання переважно великою рогатою худобою є великою загрозою. Вид також збирають в лікувальних цілях.
70) Parodia arnostiana (curvispina) – вид є ендеміком Бразилії, де він зустрічався в Ріо-Гранді-ду-Сул на висоті до 100 м над рівнем моря на скелястих відслоненнях, луках або пампасах. Основною загрозою для цього кактуса є випас худоби та незаконний збір. Зміна землекористування для плантацій евкаліпта є серйозною загрозою, яка поширюється на територію, де зустрічається вид.
71) Parodia buiningii – цей вид ріс на скелястих відслоненнях лук або пампасів. Зустрічався в Бразилії (Ріу-Гранді-ду-Сул) і Уругваї (Сальто, Артігас і Рівера), на висоті від 150 до 300 м над рівнем моря. Деякі субпопуляції вже були винищені в результаті випасу та незаконного збору, і ці загрози продовжують швидко скорочувати популяцію. Очікується, що в Ріо-Гранді-ду-Сул, Бразилія, плантації евкаліпта стануть серйозною загрозою, оскільки вони ширяться на території, де зустрічається вид.
72) Parodia crassigibba (Parodia meonacantha/Parodia werneri/ Notocactus uebelmannianus) – вид ріс на скелястих відслоненнях, луках або пампасах. Воліє рости на вершинах пагорбів, є бразильським ендеміком, що зустрічався в Ріо-Гранді-ду-Сул на висоті до 300 м над рівнем моря. За оцінками червня 2010 року, 80% популяції вже було винищено в результаті зміни землекористування для випасу. Для решти фрагментів середовища існування головною загрозою є випас кіз і овець.
73) Parodia herteri – Цей кактус зустрічався в Бразилії (Ріу-Гранді-ду-Сул) і в Уругваї (Такуарембо, Рівера і Артігас) на висоті від 100 до 300 м над рівнем моря на скелястих відслоненнях лук або пампасів. Мав дуже обмежений ареал. Він не поширений і має кілька серйозних загроз, які різко скоротили популяцію виду та його середовище існування. Основними загрозами для виду є пожежі, сільське та лісове господарство, випас худоби та розростання міст. Місцеве збирання також впливає на це.
74) Parodia neohorstii – цей вид зустрічався в Бразилії в Ріо-Гранді-ду-Сул, ріс на висоті до 300 м над рівнем моря на скелястих відслоненнях, на вершинах пагорбів, на луках або пампах. Цей вид мав невеликий ареал, він нечисленний, популяції зазнавали і продовжують зазнавати сильних втрат. Основними загрозами є випас, сільське господарство та витоптування козами. Територія, де зустрічався вид, має потенціал для розвитку туризму та є дуже популярним місцем для відвідування.
75) Parodia nivosa – вид є ендеміком Quebrada del Toro і Santa Rosa de Tastil в провінції Сальта, Аргентина, де він зустрічався на висоті 2000 м над рівнем моря, де ріс на кам’янистих і мулистих ґрунтах пуни. Мав дуже обмежений ареал менше 100 км², який вважався одним місцем. Територія знаходиться під тиском через будівництво доріг. Крім того, вид видобувається для торгівлі як декоративний. Ці загрози призвели до скорочення популяції і не припиняться в найближчому майбутньому.
76) Parodia nothorauschii – вид ріс в базальтових ґрунтах на кам’янистих рівнинних ділянках в Уругваї, де зустрічався в Рівери та Кучілья Негра. Також міг траплятися в Бразилії, на північ від Лібраменто. Мав обмежений ареал (поширення 200 км²), продовжується зниження розміру та якості середовища проживання та кількості статевозрілих особин. У 2010му було зроблено висновок, що в Уругваї незаконний збір і урбанізація призвели до зниження на 80% за останні 30 років.
77) Parodia rechensis – є ендеміком Бразилії, зустрічався в Ріо-Гранді-ду-Сул, на висоті близько 1100 м над рівнем моря на вершині пагорба (поодиноко), в лісі з араукарією. Основними загрозами для цього виду є урбанізація, зміна середовища проживання внаслідок збирання великої кількості кедрових горіхів з араукарії та використання стежок, близьких до популяції, а також видобуток корисних копалин у цьому районі. Була інтродукція сосен, які дають небажану тінь рослинам. Вид дуже важко культивувати, і не спостерігається відновлення популяції. У червні 2010 року популяція налічувала 70 рослин.
78) Parodia werdermanniana – цей вид є ендемічним для Уругваю, де зустрічався лише в дуже обмеженому ареалі – 35 км² у Такуарембо. Ріс на висоті від 50 до 200 м над рівнем моря на гірських плитах у скелях з пісковика (до 60 м), а також на вертикальних поверхнях на нижніх висотах. Майже всі субпопуляції звернені на південь або південний схід. Популяція скорочується через лісонасадження та незаконний збір.
79) Pediocactus knowltonii – цей вид зустрічався на північному заході Нью-Мексико в окрузі Сан-Хуан, США, на висоті 1800 м над рівнем моря в лісах/лісистих місцевостях, ялівцевих лісах, у третинних алювіальних відкладах, які утворили гравійні, темні, піщані суглинки на схилах або пагорбах. Ріс в тіні дерев і чагарників. У 1992 році загальна оціночна популяція становила 12 000. Моніторингові дослідження 2010 року показали загальну тенденцію зменшення популяції. Основними загрозами для цього виду є незаконний збір, забудова міст і посухи.
80) Peniocereus (Acanthocereus) maculatus – мав дуже обмежене поширення в Мексиці. Він був відомий лише з тропічних листяних лісів у штаті Герреро та максимум із п’яти місцевостей. Ці п’ять місцевостей на квітень 2009го налічували всього 49 особин. Цей вид вважається критично зникаючим через постійну загрозу видобутку корисних копалин, сільське господарство, скотарство та сільськогосподарську діяльність. Видобуток золота в ареалі цього виду також впливає на субпопуляції.
81) Peniocereus (Acanthocereus) occidentalis – вид є ендемічним для мексиканського штату Оахака, де він зустрічався в прибережних районах в напівлистяних сухих лісах. Мав дуже малий ареал (відома територія проживання становить менше 8 км²), існує лише дві субпопуляції. Якість середовища існування продовжує погіршуватися через розчищення для випасу худоби, а популяція надзвичайно мала (на травень 2009го року було відомо лише 8 дорослих особин!).
82) Peniocereus zopilotensis – цей ендемічний вид мешкав в тропічних листяних лісах Мексики і був відомий лише з каньйону Зопілоте в штаті Герреро та мав дуже обмежений ареал. На квітень 2009го року чисельність популяції складала 49 дорослих особин, яка скорочується через витоптування та поїдання козами, які випасаються.
83) Pereskia (Leuenbergeria) quisqueyana – вид є ендеміком Домініканської Республіки, де ріс на рівні моря в прибережних заростях на коралових вапняках і піску. У природі вид рідкісний і зустрічався в одному, надзвичайно маленькому та відкритому середовищі існування на береговій лінії поблизу села з піщаними пляжами біля Байяїбе. Коли вид був спочатку описаний, був відомий лише стерильний матеріал (Liogier 1980), а рослини вважалися лише тичинковими. Цвітіння спостерігалося в березні та липні. В природі зустрічався рідко. Додаткової інформації про популяцію цього виду немає.
84) Pilosocereus azulensis – цей вид зустрічався в південно-східній Каатинга, він пов’язаний з гнейсовими інсельбергами в Каатинга-Агресте, є ендемічним для регіону Педра-Азул, штат Мінас-Жерайс (і, можливо, з того самого району, зареєстрованого як нечітко локалізована колекція з півдня Віторія-да-Конкіста, Баїя) у Бразилії. Був відомий лише з двох субпопуляцій поблизу згаданого місцезнаходження, одна з яких скоріш за все вже зникла. Немає даних про чисельність популяції та тенденції для цього виду. Усі особини в популяції були молодими, а доросла форма невідома. Основною загрозою для цього виду є втрата середовища існування, оскільки він наразі відомий лише з невеликих місць в залишках сухої лісової рослинності, яка вирубується для сільського господарства та виробництва деревного вугілля.
85) Pilosocereus diersianus – цей вид є ендемічним для північної частини штату Гояс, Бразилія. Був відомий лише з одного місцезнаходження, де зустрічався від 600-700 м над рівнем моря на відслоненнях вапнякових порід. На червень 2009го налічувалося менше 50 особин.
86) Pilosocereus frewenii – вид є ендемічним для регіону Fazenda Toucan Cipó в штаті Міна-Жерайс, Бразилія. Зустрічався на висоті близько 800 м над рівнем моря, де мешкав в невеликих відслоненнях вапняку, оточених дуже густим сухим лісом. Це середовище існування знаходиться між біомами Атлантичного лісу та савани (серрадо), далеко від каатинга. Ареал становить менше 1 км². В єдиній відомій популяції на травень 2011 року було менше 45 статевозрілих особин. Видобуток корисних копалин і вирубка лісів є загрозою для невеликого ареалу виду.
87) Pygmaeocereus bylesianus – є ендеміком для Перу (департамент Арекіпа) і зустрічався на висоті від 50 до 1000 м над рівнем моря, де ріс на піщаних ґрунтах пустелі. Площа поширення виду становила 1800 км². Існувало п’ять місць, і загрози спричиняють постійне зниження кількості дорослих особин і якості середовища існування. Вид знаходиться під загрозою урбанізації в регіоні.
88) Rhipsalis mesembryanthemoides – ендемік Бразилії, ріс в Ріо-де-Жанейро та на іншому березі затоки в Нітарої від рівня моря до 600 м над рівнем моря. Зустрічався як епіфіт на деревах у громадських парках. Початковим середовищем існування був, імовірно, рівнинний ліс. Вид потенційно вимер у дикій природі, оскільки більше не зустрічається в жодному природному середовищі існування, навіть якщо він колонізував міські території. Популяція на червень 2010 року налічувала максимум кілька тисяч особин.
89) Rhipsalis pentaptera – цей вид є ендеміком Бразилії в Ріо-де-Жанейро на території кількох приватних володінь у місті, ріс на деревах у садах на висоті менше 100 м над рівнем моря. Вид ріс як епіфіт у низинних вологих лісах, але зараз ця територія є повністю міським середовищем. Дерева, на яких ріс цей вид, можуть бути залишками колишнього лісу, але вид не можна вважати таким, що росте в дійсно дикому стані. Розмір популяції невідомий, оскільки об’єкти, де він зустрічається, недоступні, але, ймовірно, він дуже малий, враховуючи дуже крихітний ареал виду (трохи більше 2 км²). Урбанізація нищить усе природне середовище існування, і майбутня безпека рослин, що залишилися, повністю залежить від власників майна та від того, чи зберігають вони дерева на своїх ділянках чи ні. Оскільки попит на житло зростає, ймовірно, що багато з цих дерев буде видалено або, якщо вони загинуть, навряд чи їх замінять, тому ці види цілком можуть повністю зникнути в дикій природі в близькому віддаленому майбутньому.
90) Rhipsalis triangularis – цей вид мав невелику територію проживання (менше 2 км²). Вид являв собою літофіт, що ріс на скелях інсельбергу поблизу узбережжя на заході міста Ріо-де-Жанейро біля Праінья, Бразилія, і люди постійно заважають йому. Статус популяції невідомий, але припускається, що вона досить мізерна. Діяльність людини становить загрозу для виду.
91) Sclerocactus brevispinus – цей вид є ендемічним для Парієтт-Дроу, у Дучесне, Юта, США. Цей кактус зустрічався у вигляді невеликої серії розсіяних популяцій, що простягалися зі сходу на захід. Ріс на висоті від 1300 до 1500 м над рівнем моря на глинистих пагорбах, у річкових сланцях пустельних чагарників. Оцінка чисельності популяції становила у травні 2010го року менше 1000 особин, і спостерігається зменшення. Має дуже вузький ареал (площа поширення приблизно 100 км²). Вся популяція знаходиться під загрозою розвідки нафти і газу та зменшується через незаконний збір.
92) Stenocereus chacalapensis – є ендеміком мексиканського штату Оахака, у прибережних районах в низьких листяних лісах. Ернандес і Годінес (1994) вважали, що цей вид мав надзвичайно обмежене поширення. Зустрічався на висоті 180-600 м над рівнем моря. Популяція складалася з двох-трьох субпопуляцій, кожна з яких не перевищувала десяти особин, а загальна кількість на травень 2009 року становила 49 статевозрілих особин. Спостерігається постійне зменшення, оскільки відомі лише старі зрілі рослини та немає ознак регенерації.
93) Turbinicarpus alonsoi – цей вид є ендеміком Гуанахуато, Мексика. Він ріс в одному місці площею менше 10 км² поблизу Січу, приблизно на висоті 1900 м над рівнем моря в напівпустельних чагарниках на крутих кам’янистих вапняних схилах. Його кількість продовжує швидко зменшуватися в результаті незаконного збирання та в листопаді 2009го становила 4999 особин. Цим рослинам загрожує незаконний збір.
4) Turbinicarpus gielsdorfianus – є ендеміком мексиканського штату Сан-Луїс-Потосі. Ріс на схилі, на площі близько 10 км², на висоті близько 1500 м над рівнем моря в ксерофітних чагарниках на кам’янистому вапняковому схилі. Під час першої оцінки виду в 2002 році розмір популяції становив близько 4000 статевозрілих особин. Цьому кактусу загрожує незаконний збір на частині його ареалу. Єдина відома місцевість стала широко відома колекціонерам. Втрата середовища проживання внаслідок надмірного випасу кіз також впливає на цей кактус.
95) Turbinicarpus hoferi – цей кактус був відомий лише з одного місця поблизу міста Арамберрі, Нуево-Леон, Мексика. Він мав ареал менше 1 км² і ріс приблизно на висоті 1800 м над рівнем моря на гіпсовій скелі в ксерофітних чагарниках. Мав на листопад 2009 року популяцію менше 999 особин. Через незаконне збирання чисельність особин продовжує зменшуватися. На єдиному відомому місці збирачі вилучили велику кількість рослин.
96) Turbinicarpus laui – вид зустрічався в муніципалітетах Серрітос і Вілья-Хуарес, Сан-Луїс-Потосі, Мексика, приблизно на висоті 1000 м над рівнем моря. Було відомо шість роз’єднаних субпопуляцій на обмеженій території площею близько 250 км² і площею проживання менше 5 км². Відомо близько 6 місцевостей, які складаються з 5 локацій. Цей кактус росте в напівпустелях (пустеля Чіуауа, хоча це не типово) серед голих ділянок із Helieta parvifolia та Ptelea trifoliata як сусідня рослинність. Зустрічається на гіпсово-вапнякових або гіпсових ґрунтах (стеноендем). Одне з місць характеризується масивними вапняковими породами темного кольору. У листопаді 2009 року загальна популяція оцінювалася в 4000 дорослих рослин. Основними загрозами є незаконне збирання та пожежі.
97) Turbinicarpus mandragora – кактус ріс на південь від Парраса, Коауіла, Мексика, на площі менше 5 км², приблизно на висоті 1500 м над рівнем моря в напівпустелях на кам’янистих вапняних пагорбах. У листопаді 2009го налічувалося 4000 рослин. Цей вид знаходиться під загрозою незаконного збору. Місце проживання стало широко відомим колекціонерам, хоча до нього важко дістатися.
98) Turbinicarpus swobodae – цей кактус зустрічався в напівпустелях серед крутих вапняних скель поблизу Районса, Нуево-Леон, Мексика, на площі 1 км². Ріс на висоті близько 2000 м над рівнем моря. За приблизними підрахунками в листопаді 2009го року, налічувалося менше 2000 рослин. Незаконне збирання є основною загрозою для цього виду, хоча доступ до нього важкий (на круту гору).
99) Uebelmannia buiningii – цей вид південно-східного елемента Campo rupestre (Serra Negra), ріс в одному місці на плитах кварцитової породи серед гравію приблизно на висоті 1200 м над рівнем моря в Мінас-Жерайс, Бразилія. Загальний ареал був дуже обмежений (обсяг поширення 40 км²). Пошкоджується незаконним збиранням рослин і насіння, пожежами, витоптуванням худобою. Популяція була роздроблена на низку крихітних субпопуляцій. Частина субпопуляцій цього виду, в тому числі на типовому місцезнаходженні, зникла. Решта субпопуляції складалася лише з кількох особин. Знаходився на межі зникнення.
100) Weberocereus frohningiorum – цей вид є ендемічним для Коста-Ріки, на тихоокеанському узбережжі на південь від Сан-Хосе, уздовж кордону між провінціями Сан-Хосе та Пунтаренас. Ріс на висоті 1300 м над рівнем моря на вапнякових скелях у вологому гірському лісі. Мав дуже обмежений ареал (широта поширення 236 км², площа проживання 4 км²), а його популяція на травень 2009 року складалася з 49 статевозрілих особин у двох місцях. Постійно погіршується якість середовища існування через дрібне скотарство.