Гарбар Александр Васильевич
Гарбар Александр Васильевич - председатель житомирского клуба любителей кактусов "Сагуаро", кандидат биологических наук, доцент кафедры экологии и природопользования Житомирского государственного университета.
ЗА 20 РОКІВ ОЛЕКСАНДР ГАРБАР НАЗБИРАВ КІЛЬКА ТИСЯЧ КАКТУСІВ
Алла Хоцянівська
Газета «20 хвилин» 7.11.2007
Вирощувати кактуси Олександр Гарбар почав ще у восьмому класі. Одного разу з батьками він поїхав у Севастопіль, там Олександр знайшов книжку про кактуси. Саме тоді у нього і з`явилась пристрасть до цих колючих рослин.
Байер Брюс (M. Bruce Bayer) Єдиний кактус, який був у мене на той час – ехінопсис, – розповідає Олександр Гарбар, – коли я приїхав додому, став його пересаджувати. На березі набрав дернової землі, додав цегли та вугілля. Це був мій перший правильно висаджений кактус. Нажаль до сьогодні він не зберігся. Тоді Олександр жив у смт. Романів Житомирської області.
- Коли я назбирав по сусідах з десяток кактусів, у мене з`явився азарт, – говорить Олександр Гарбар, – я позбувся більшості кімнатних рослин, які були у мене дома і почав серйозно займатися вирощуванням кактусів.
При вирощуванні кактусів головне – правильний полив. Взимку маленькі сіянці треба поливати два-три рази на місяць. А великі рослини взагалі не потребують поливу. Температура в кімнаті має бути не вище 15 градусів.
Популярним на той час був журнал „Цвєтоводство”. Саме там Олександр вичитав, що можна безкоштовно замовити насіння кактусів. За адресами з журналу Олександр також отримав декілька каталогів насіння та сіянців кактусів, по яких зробив декілька замовлень. Восновному сіянці коштували від 50 копійок до одного рубля. Олександр Гарбар декілька років контактував лише з російськими кактусоводами і саме у них замовляв насіння та рослини. В десятому класі він вперше замовив насіння з Риги. На той час його колекція збільшилась до сотні рослин.
- Батьки нормально реагували на моє захоплення, – говорить Олександр, – проте на замовлення в основному йшли мої кишенькові гроші.
У будинку батьків Олесандра була велика веранда, де всі вікна хлопець заставив кактусами. Взимку, щоб дотримуватись правильної температури, Олександр розміщував свої творіння між рамами у вікнах. Деякі рослини з`їдали шкідники: павутинний кліщик, червеці та інші, адже не було ефективних і одночасно безпечних для кімнатного використання засобів для їх знищення. Коли Олександр вступив до Житомирського педагогічного університету на природничій факультет, частина його колекції загинула. 20 років тому кактусовод вперше замовив у Москві кактус – мамілярія кандіда (Mammillaria candida). Сьогодні вона схожа на білу кулю, діаметром 15 сантиметрів. Пізніше Олександр дізнався про українське катусоводство. На той час у Вінниці розташовувалося кактусне господарство Всесоюзного об'єднання любителів кактусів, звідти розсилали каталоги. Довгий час Олександр замовляв у них нові види кактусів. Після закінчення університету Олександр на рік повернувся додому. Свою колекцію він не поповнював, але принаймні привів до ладу. Через рік кактусовод поступив до аспірантури. Саме тоді прийшла ідея самому спробувати сіяти кактуси.
- На той час я почав робити замовлення в Чехії, – розповідає Олександр, – перше замовлення було на насіння 20 різних видів. Одна порція насіння (10-20 насінин) коштувала одну-дві гривні.
Склад ґрунту для посіву кактусів підбирається експериментально, проте можна використовувати стандартний склад землі, на якій можна сіяти практично все: 70 % розрихлювачів (крупнозернистий пісок, цегла червона, перліт, цеоліт та інше) та 30 % верхового торфу.
- По закінченню аспірантури настав новий критичний період для моїх кактусів – я одружився, – говорить Олександр, – моїй дружині довелося миритися з моїм захопленням.
Коли Олександр вибирав кімнату в гуртожитку, то орієнтувався на потреби кактусів – вікна мають виходити на південь. Для розташування колекції Олександр зробив спеціальні полиці на вікнах у два поверхи. Через брак місця колекція майже не поповнювалась. Коли вони з дружиною придбали нову квартиру, перше, що зробив Олександр – обладнав балкон для кактусів. Колекція почала рости. Тоді Олександр налагодив зв`язки з київськими кактусоводами.
Після цього довелося на літній період добудовувати ще два квадратних метри площі завіконної теплички.
- Звичайно дружині все це не дуже подобалось, – говорить Олександр, – але діватись було нікуди.
В 2005 році разом зі своєю колегою Олександр здобув Премію президента для молодих науковців. П`яти тисяч, що дісталися Олександру, як раз вистачило на нову теплицю для його колючих рослин. Теплицю розмістили на місці старої веранди в Романові, де Олександр посадив свій перший кактус.
- Ще в минулому році я думав, що 20 квадратних метрів вистачить для моїх улюбленців, – ділиться Олександр, – але вже зараз місця для нових рослин майже немає.
На сьогоднішній день Олександр висіває декілька сот видів рослин у рік. Для того, щоб було за що купувати дороге насіння, він навіть почав продавати рослини. Насіння за допомогою пошти та інтернету кактусовод купує по всьому світу: в США, Германії, Чехії та інших країнах. Одна з найдорожчих рослин на сьогодні – дігітостігма (Digitostigma caputmedusae), ціна однієї насінини цього виду кактуса коштує п’ять євро. Але Олександр дорожче ніж за один долар нічого не купує, адже ціни на новинки постійно падають по мірі насичення ринку. Доглядати за рослинами йому допомагає мама, яка дивиться за температурою в приміщенні, оприскує та коли потрібно запилює їх.
- Вони, як діти, – говорить Олександр Гарбар, – коли з’являються свої посіви з ними дуже важко розставатися.
Найменші кактуси Олександра коштують 5-15 гривень. Найцінніша рослина в його колекції – уебелманія (Uebelmania pectinifera). Це один з бразильських видів кактусів, він вже досяг 15 сантиметрів у діаметрі Коштує така рослина – 80 дол. Різні кактуси зацвітають в різний період свого життя. Це може бути 2-й рік, більшість зацвітає на 4-5 рік, такі види як ехінокактуси зацвітають на 50-80 рік життя.
Для того, щоб кактус зацвів, його бажано вирощувати в теплиці, тримати на сонці, хоча б кілька годин на день і не поливати зимою. При цьому температура у місцях зимівлі має бути 5-15 градусів тепла. Однак деякі види треба поливати один раз в місяць (нотокактуси, мелокактуси) навіть зимою, підвищуючи температуру до 18-20 градусів тепла. Для цього можна обирати період відлиги або ж переносити кактус на деякий час в тепле приміщення і тоді поливати. Влітку для них достатньо одного поливу на тиждень. Ще раз додатково поливають маленькі сіянці. Олександр давно вже не рахував свої рослини, але впевнений, що їх кількість сягає декількох тисяч та більше тисячі різних видів. Проте бажання збільшувати свою колекцію у нього не зникає.
І ще Олександр Гарбар переконаний, що з кактусами потрібно розмовляти. Рослини – як усі живі істоти – відчувають любов і краще ростуть.
Оригінал новини: Репортер
http://www.freeukraine.com/2007/11/10/z-kaktusami-potribno-rozmovljati
