Повернення до Чилі

Переживши тривалий локдаун, пов’язаний із ковідом, ми з дружиною мріяли скоріше повернутися до Чилі. У лютому 2022 року ми вирушили в чергову подорож, гадаючи, які зміни могли відбутися там після нашої майже чотирирічної відсутності.

Влада Чилі, як і раніше, насторожено ставилася до ковіду. Перед відправленням треба було подати онлайн-заявку на отримання паспорта безпеки. Крім очевидного підтвердження вакцинації, була потрібна фотографія заявника з паспортом і заповнення досить довгої анкети. Мою заяву схвалили майже відразу, але нещасній дружині довелося подавати три заяви, і вона отримала дозвіл тільки за тиждень до нашого вильоту.

Але це було лише півбіди. Після 14-годинного перельоту на нас чекала чотиригодинна затримка під час проходження імміграційної служби, відповіді на ті самі запитання, що й у заяві, а потім ПЛР-тест, який означав 48-годинне перебування в місцевому готелі в Сантьяго в очікуванні результату. І це на додаток до необхідного ПЛР за 48 годин до виїзду з Великої Британії.

У Чилі до цього явно ставилися серйозно, і носіння маски під час перебування в країні було обов’язковим, хоча в пустелі Атакама, куди ми прямували, навряд чи можна зустріти багато людей.

Отримавши дозвіл на в’їзд і паспорт C19, ми сіли в орендований автомобіль і вирушили в дорогу. І тут наш хороший друг Леонель, власник розплідника з околиць Сантьяго, заявив, що хотів би приєднатися до нас, щоб показати кілька нових, на його погляд, рослин. Безумовно, місця зростання звучали по-новому, і ми поїхали.

За першими враженнями, країна виглядала дуже сухою, що безсумнівно підтвердили і рослини, які не отримували дощів майже два роки. Коп’япоа виглядали цілком прийнятно, ймовірно звикли до такої тривалої посухи і часто цвіли, але пошук «перлин» – телоцефал, виявився вельми непростою справою. В один із днів ми витратили шість годин на пошуки і знайшли тільки одну рослину, хоча знали, що там є цілком пристойна популяція. Вони просто пішли під землю, і, хоча ми вже звикли до цього, ніколи раніше їх не було так важко знайти.

Існувала й більш серйозна проблема. Локдаун не поширювався на тварин, які вважали відсутність людини сприятливою. Посуха змусила багатьох гуанако, вікуній і ослів перебратися на нові території, а єдиною рослинністю тут були кактуси. На місці, де колись росли телоцефали, виявилося безліч заглиблень.

На довгій береговій лінії Чилі, починаючи від Консепсьйона на півдні і закінчуючи Арікою на півночі, майже 1800 кілометрів, росте велика кількість видів кактусів. Як і в Нижній Каліфорнії, ви ніколи не перебуваєте далеко від моря. Однак узбережжя тут зовсім не таке, до якого звикли у Великій Британії. Воно дуже кам’янисте, і навіть там, де є пісок, берегова лінія опускається на серйозну глибину в межах перших кількох метрів.

Завдяки холодному морю над Атакамою утворюється багато туману. Проте під час нашого перебування тут туман з’являвся рідко, а коли з’являвся, здавався набагато вищим, ніж ми пам’ятали, і не захоплював більшу частину берегової лінії та рослин.

Влада Чилі також займалася будівництвом доріг до місць, які раніше були важкодоступні для дослідження. Практично все узбережжя Атаками тепер доступне: асфальтовані дороги та вказівники майже до кожного маленького куточка. У мене завмирало серце, коли ми бачили вказівники місць, які колись були «таємними долинами» любителів кактусів. З дорогами сюди приходять і люди, всюди з’являються будинки відпочинку. Використання квадроциклів стає дедалі популярнішим видом спорту серед відпочивальників, які фактично розривають первозданну пустелю.

На щастя, тут, як і раніше, ще є багато гарних місць зростання, де в достатку водяться коп’япоа. Це воістину вражає — бачити таку кількість Copiapoa columna-alba, розкиданих на багатьох гектарах. Залишається тільки дивуватися клімату, що дозволяє вирости такій кількісті рослин. За 40 років моїх подорожей країною Чилі ріст окремих рослин не був очевидним, тож деякі з них, цілком ймовірно, мають кількасотлітній вік. Порівняно з масштабами популяцій відновлення досить скромне, а в багатьох місцях і зовсім відсутнє.

Одним з аспектів, який ми відзначили, була відсутність комах, хоча в Атакамі їх ніколи не буває багато. Очевидно, що життя комах зазнає тих самих труднощів, що й життя рослин.

Деякі рослини перебувають під серйозною загрозою зникнення; відсутність росту свідчить про їхню боротьбу. Багато з них цвітуть і дають насіння, але навіть серед «лісів» коп’япоа зустрічається, на жаль, дуже мало молодих рослин.

Цікаво, що при настанні Ель-Ніньо в пустелі виникає вражаюча картина цвітіння, і багато районів оживає завдяки квітучим рослинам. Цибулини з’являються там, де я раніше не бачив жодної квітучої.

Rhodophiala, частина сімейства амарилісових (зараз перебуває у складі Zephyranthes), виробляє масу насіння, що розноситься вітром. Крихке насіння, тонке як папір, яке в умовах культури ми б посіяли незабаром після плодоношення; однак цьому крихкому насінню доводиться лежати в сплячому стані до наступного дощу.

У такі періоди кактуси не поспішають розпускатися, можливо запасають вологу, але ми зрідка бачимо кактуси в повному цвіту під час Ель-Ніньо.

На щастя, в Чилі досі зберіглося безліч чудових кактусів. Великі коп’япоа — виняткове диво природи. Деякі з бочкоподібних Eriosyce вражають уяву і, схоже, добре переносять умови навколишнього середовища, регулярно цвітуть, плодоносять і дають насіння.

З високих рослин добре помітні Trichocereus, меншою мірою їхні двоюрідні брати Eulychnia, яким, мабуть, завжди доводиться нелегко.

Загалом та подорож у 2022 році пройшла успішно, і цього достатньо, щоб спонукати мене повернутися.

Наприкінці того ж року зателефонував Леонель. Він побував на півночі під час їхнього весняного сезону і знайшов там безліч квітучих або плодоносних телоцефал. Він був дуже схвильований, адже це була незвичайна подія. Я так само зрадів, але не міг «кинути все» і застрибнути в літак. Найкраще, що я міг собі уявити, — це кінець січня 2023 року, оскільки на той момент йшов листопад 2022 року. Я забронював собі квиток, а дружина заявила, що вже «сита кактусами» після досить метушливого періоду, пов’язаного з аукціоном з продажу колекції мого приятеля, покійного Коліна Нортона.

На щастя, в’їзд до Чилі пройшов спокійніше. Було потрібно тільки підтвердження щеплень від ковіду та туристична страховка. Жодних черг цього разу не було.

Пізніше Леонель запросив Ігнаціо Бландо з Італії, і разом вони мріяли показати мені нові, на їхню думку, види коп’япоа.

З’явилася чудова можливість дослідити нові райони з двома хлопцями, які багато разів мандрували в цих місцях і до того ж є визнаними любителями походів. Мене попередили, що деякі з цих нових знахідок розташовуються за кілька годин пішки, так у підсумку і вийшло.

Легко припустити, що нові знахідки — це нові види, але насправді вони часто є варіантами розвитку вже наявних видів. Так, вони виглядають інакше, але наскільки? Колючки іншого кольору, більш-менш регулярне відхилення і, зрозуміло, інше місце зростання, яке може перебувати за багато кілометрів від «відомого» виду. Вони є окремими формами, можливо зумовленими навколишнім середовищем, і можуть виглядати по-різному. Відмінність не робить їх особливими.

Деякі з побачених нами екземплярів прикрасили б будь-яку колекцію, але нові вони? Слід провести додаткові дослідження, перш ніж ми зможемо сказати це напевно. Безумовно цікаво.

Поїздка почалася вдало: південні Thelocephala стали помітні, а T. lembckei і T. napina мали багато плодів та насіння. Далі на північ справа йшла інакше, і в багатьох місцях поширення, які бачив Леонель і які буйно цвіли навесні, було складно знайти щось більше, ніж просто випадкову рослину. Були й винятки, наприклад, у Фламенко ми натрапили на найдивнішу кристату, яку я коли-небудь бачив.

Настав час коп’япоа, щоб порадувати нас. Звичайні місця скупчення Copiapoa dealbata ніколи не підводять. Не знаю, скільки знімків я зробив за ці роки, напевно сотні, але фотоапарат знову клацав не перестаючи. Те саме стосується і Copiapoa columna-alba в численних локаціях. А популяції в Лас-Мадерас просто неймовірні!

Рослини не обов’язково мають бути великими, щоб викликати захват – вкрай приємно було знайти квітучу Copiapoa hypogaea (Lizard Skin form). Copiapoa laui, яка практично не зустрічалася у 2022 році, тепер була всюди; побачити Copiapoa rupestris з червоними квітками було чудово.

Тригодинна прогулянка вгору по Кебрада-де-Рамон, яку багато ми разів здійснювали раніше, все ще захоплює, коли бачиш різні форми Copiapoa cinerea, від albispina до krainziana. Таке незмінно гарантує здорову дискусію за стаканчиком-другим кислого піско.

Це і є моєю відповіддю на запитання, яке ставлять люди: «Чому ти продовжуєш їздити до Чилі?» І я знов повернуся туди в жовтні 2023 року або трохи раніше, якщо підуть дощі.