Plantago (Подорожник)

Plantaginaceae
ПОДОРОЖНИКОВІ

Однорічні, дворічні чи багаторічні низькі трави, зрідка напівчагарники до 60 см заввишки.

Близько 260 видів, що зустрічаються по всій земній кулі, окрім тропічних областей. Багато видів – космополіти.

Деякі представники роду мають певне господарське призначення як харчові, лікарські та декоративні рослини. У Європі для приготування салатів давно широко культивується P. coronopus, а на Алясці листя P. maritima навіть консервують на зиму. Особливо популярне насіння P. psyllium і P. оvata, яке застосовується для лікування хвороб шлунка, при гіпертонії, діабеті та ожирінні, а також допомагає боротися з курінням. Тільки Індія, наприклад, постачає до США понад 800 тонн цього насіння щорічно. Подібні лікувальні властивості має насіння багатьох інших видів і також використовуються в народній медицині в різних країнах світу. Листя більшості подорожників містять антибіотики і часто їх застосовують як кровоспинний і бактерицидний засіб.

«Істинних» сукулентів серед подорожників немає, але в посушливих чи засолених місцеперебуваннях зустрічаються природні форми деяких видів з більш-менш соковитим листям. Так, відомі сукулентні різновиди P. major, P. maritima, P. sempervirens, P. coronоpus, P. salsa, P. crassifolia, P. elongata, P. serpentina та інші. Особливо цікавий у цьому плані ендемік Гавайських островів – P. pachyphylla, у якого існують форми не тільки з розетками красивого товстого блискучого листя, але й форми з м’ясистим, густо-опушеним листям. Цей вид без шкоди витримує легкі приморозки та успішно вирощується у Середземномор’ї на відкритому повітрі. На жаль, сукулентні ознаки у подорожників генетично не стабільні, і рослини в більш сприятливих умовах схильні «вироджуватися», що не дозволяє стати популярними в оранжереях або на альпійських гірках.

В кімнатній культурі подорожники практично не відомі, але багато фірм нерідко пропонують насіння різних європейських видів (у тому числі P. maritima та P. coronopus) для вирощування рослин у відкритому ґрунті. При певній удачі можна виявити екземпляри з м’ясистим листям у природі та висадити їх у своєму рокарії.

Деякі види можна розмножити розподілом розеток навесні, але більшість представників роду розмножуються лише насінням.

Насіння від 0,8 до 3 мм довжиною, зазвичай овальне, зі спинки опукле, знизу човновидно-увігнуте, з загорнутими краями, з рубчиком в центрі, з маленьким зародком і м’ясистим ендоспермом. В Індії їхня форма послужила виникненню комерційної назви «isabgol», тобто «кінські вуха». Вага 1000 насінин, наприклад, P. major (вони довжиною 1–1,7 мм) – 0,14-0,25 г, а більші насінини (довжиною до 3 мм) P. psillium вже «значно важчі» – вони важать 0,4–0,5 г.

У насіннєвій оболонці міститься від 25 до 40% слизу, що складається головним чином з полісахаридів, які є основним джерелом енергії для проростання зародка. У багатьох країнах цей слиз, окрім медицини, використовують також у виробництві тканин, для глянсування кольорового паперу, у друкарській справі та для приготування морозива.

Насіння більшості видів подорожників відразу після збору проростає погано, взимку не сходить практично зовсім. Пробудженню насіння сприяє зазвичай холодна стратифікація. Для цього насіння перешаровують вологим піском або тирсою (1:4) і 48 годин витримують при температурі 18–20ºС. Потім їх переносять на нижню полицю холодильника, сухий льох або закопують у сніг на 1–2 місяці. Плошку не слід щільно закривати, повітря до посівів має надходити вільно. Не можна також дозволяти субстрату висихати.

Стратифіковане насіння висівають ранньою весною в холодному парнику або, якщо насіння багато, прямо в ґрунт у середині або наприкінці весни. Як правило, при температурі 18–22ºС вони проростають дружно та швидко протягом 5 діб.

У промислових масштабах подорожники сіють безпосередньо в ґрунт у три терміни: ранньою весною, влітку та пізно восени. Навесні сіють стратифікованим, а влітку та восени – сухим насінням. Ґрунт під посіви перекопують на глибину 20–25 см, вносять органічні добрива та висівають насіння на глибину 1–2 см із шириною міжрядь 25–30 см. У борозни вносять гранульований суперфосфат. Норма висіву 5–6 кг/га.

Озимий посів проводять за два тижні до настання заморозків.

Насіння висівають поверхнево, без загортання, але краще присипати їх шаром перегною в 1–1,5 см.

На початку літа юні сіянці з парника пікірують в окремі горщики або висаджують на постійне місце у рокарій. Посіви відкритого ґрунту потребують лише розпушування ґрунту та прополювання.

Грунт для подорожників потрібен родючий, досить вологий і в той же час добре дренований. Рослини не можуть рости в тіні, їм необхідно хоча б кілька годин прямого сонячного світла на день, а більш комфортно вони почуваються на відкритому, добре освітленому місці. При вирощуванні на клумбах слід враховувати, більшість подорожників дають рясний самосів і можуть витісняти сусідні посадки.

Для сукулентних видів із теплих країн різкі коливання денних і нічних температур, а також висока вологість повітря в оранжереї небажані – це часто призводить до розвитку грибкових захворювань.

Зацвітають подорожники зазвичай вже за 2 місяці після посіву. Квітки дрібні, непомітні, зібрані в густі колосся або головки, які піднімаються на квітконосі довжиною від 5 до 40 см над розетками, або розташовані на верхівках гілок у видів із гіллястим стеблом. Квітки правильної будови, двостатеві; оцвітина подвійна, що складається з чотирироздільної чашечки і чотиризубчастого віночка; тичинок 4, нитки у них дуже довгі, що виносять далеко з віночка рухливі пильники. Маточка одна, з верхньою зав’яззю і довгим перистим стовпчиком. Такий пристрій квіток пристосований до вітрозапилення, причому спочатку розвиваються приймочки маточок, а потім – тичинки (протогінія). Квітки за суцвіттям розкриваються знизу вгору. Відразу після розтріскування пильовиків, поки з них не висипався весь пилок, деякі рослини встигають відвідати бджоли або мухи.