ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА КОЛЕКЦІОНУВАННЯ КАКТУСІВ

  Категория:: Кактусы
  Коментарии: Нет

Гарбар О.В.
(кандидат біологічних наук,
Житомирський державний
університет
імені Івана Франка)

Copiapoa laui Кактуси… Мужні солдати зеленого світу. В кам’янистих нагір’ях Чилійських Анд, серед випалених сонцем безводних пустель Мексики стоять вони як вартові Життя. Стоять сьогодні, як і тисячі років тому. Далеко в глибину віків сягає їх історія, така ж дивна та незвичайна, як і самі рослини.

Кактуси не могли не зацікавити людину. Вони викликали значний інтерес у корінного населення Американського континенту ще в доколумбову епоху. Проте справжнє „визнання” прийшло до них після повернення в Європу Христофора Колумба.

Перші відомі нам письмові повідомлення про кактуси належать іспанському ботаніку Ф. Ернандесу. В книзі „Історія рослин Нової Іспанії”, що вийшла у 1535 р., він описав чимало рослин Нового Світу і навів малюнок опунції. Зображення іншого кактуса – цереуса – дається у травнику Табернемонтануса, датованого 1588 р., але сама назва “Cereus” була відома ще раніше. У цьому ж травнику наводиться зображення мелокактуса.

Від бельгійця Матіуса Лобеля, що працював директором ботанічного саду в Англії, ми отримуємо перші відомості про любительське колекціонування кактусів: у 1570 р. він згадує про лондонського аптекаря Моргана, який утримував колекцію кактусів для свого задоволення. На початку вісімнадцятого століття поширення цього захоплення призвело до появи комерційних підприємств, що вивозили кактуси з Американського континенту до Європи.

Одночасно з виникненням любительського інтересу до цієї групи рослин розпочинається їх наукове дослідження. Любитель із Берліну А. Герман описує в 1698 р. колоноподібні, а можливо, і кулясті, вкриті восковим нальотом кактуси як Cereus (від лат. cera — віск, свічка). Ш. Плюмьє, монах із Марселя, що вивчав кактуси Вест-Індії, дає в 1703 р. назву Pereskia (на честь природодослідника Н. Пейреска) деревоподібним та кущоподібним кактусам з листям. У 1716 р. описуються як Opuntia кактуси із членистими стеблами.

Великий шведський ботанік Карл Ліней, засновник бінарної системи класифікації рослин, не погодився з існуючим виділенням родів кактусів і звів їх до одного роду — Cactus (латинізоване грецьке слово, яким позначався іспанський артишок). У 1737 р. він виділяє в роді Cactus 24 види.

Лондонський ботанік Ф. Міллер у восьмому виданні свого “Садового словника” (1768 р.), притримуючись в цілому лінеєвської номенклатури, все ж таки відновлює старі назви родів кактусів. На основі детального вивчення цих рослин в Челсі він дає прекрасні ботанічні описи 27 видів.

Кінець XVIII та перша половина XIX століття — час особливого захоплення кактусами. Серед авторів, що розробляли в цей час їх класифікацію, слід відзначити німців — лікаря із Касселя Л. Пфайффера, що бував на Кубі, та князя І. Зальм-Діка, чудового знавця і збирача рослин, особливо сукулентів.

У другій половині XIX ст. по всій Європі розпочалася криза у кактусоводстві, яка тривала майже до кінця століття. Проте інтерес до цих рослин ніколи не згасав повністю: у другій половині XIX століття всупереч загальному занепаду створюється декілька нових колекцій та поповнюються старі. У Германії особливо відомим стає зібрання заможного підприємця із Магдебурга Г. Грузона. Колекція празького любителя Ф. Сайтца, як вказувалось у його каталогу, виданому в 1870 р., нараховувала 900 видів кактусів. Цими рослинами серйозно цікавились і в Росії: в зібранні Санкт-Петербурзького ботанічного саду в 70-і роки було декілька сотень видів кактусів.

Mammillaria solisioides Наприкінці століття інтерес до кактусів відроджується. Нові відкриття та значний обсяг накопиченої інформації зумовили необхідність її ботанічної обробки. Це завдання було вирішено німецьким ботаніком К. Шуманом, відомим своєю фундаментальною працею, присвяченою опису та класифікації 1000 видів кактусів.

З 1904 року розпочинають свої дослідження американські ботаніки Н. Бріттон та Н. Дж. Роуз у ботанічному саду Карнегі. Вони були знайомі не лише з великими колекціями, але й здійснили декілька експедицій. Результатом багаторічної роботи цих вчених стало чотирьохтомне видання “The Cactaceae” (1919—1923 рр.). Система Бріттона та Роуза значно відрізнялась від системи Шумана і охоплювала 1235 видів кактусів (124 роди). Потік новинок та відкриття в галузі систематики вказували, однак, що і ця система буде з часом доповнена і змінена.

Подальші дослідження в галузі класифікації кактусів зумовили розробку нових систем. Одна з них підготовлена австрійським ботаніком Ф. Буксбаумом та опублікована в 1958 р. Інша розроблена К. Бакебергом, широко відомим своїм внеском у вивчення цих рослин та розвиток любительського руху, і належить до того ж часу. Розпочинаючи як імпортер кактусів, Бакеберг на базі своєї та інших колекцій в країнах Середземномор’я серйозно зайнявся систематикою. Вже в 1942 р. він зробив першу спробу класифікації родини кактусових. Підсумком його кропіткої праці став шеститомник “Die Cactaceae” (1958—1962), в якому складна система налічувала 230 родів (близько 2700 видів) кактусів. На базі цієї роботи Бакеберг підготував “Das Kakteenlexikon” (1966). Словник неодноразово перевидавався, і тривалий час був настільною книгою багатьох кактусоводів в усьому світі.

У 1967 році Д.Р. Хант, англійський ботанік із Кью, зробив спробу скоротити кількість родів кактусових до 84. Його система, однак, не стала загальновживаною. Слід також згадати опубліковану в 1979 році книгу В. Бартлота, ботаніка з Гейдельберга, “Cacti”, в якій представлено систему класифікації родини, що узагальнює роботи К. Бакеберга, Ф. Буксбаума та Д. Р. Ханта. В системі виділено 121 рід.

У 1984 році на конгресі IOS (International Organization for Succulent Plant Study) було прийнято рішення створити робочу групу з вивчення кактусів (Cactaceae Working Party), яка зараз має назву International Cactaceae Systematics Group. До цієї групи увійшли провідні фахівці з морфології та анатомії, експерти з електронної мікроскопії, палінології, каріології та біохімії, а також спеціалісти з систематики різних груп кактусів. Результатом роботи цього об’єднання стало створення сучасної системи родини кактусових, яка увібрала в себе все найцінніше із попередніх розробок і базується на даних найновіших досліджень. Obregonia denegrii

Родина Cactaceae, у відповідності з пропозиціями Міжнародної групи із систематики кактусів включає в себе 4 підродини, 125 родів та 1810 видів. Найповніший варіант цієї системи викладено у фундаментальній праці Едварда Ендерсона «The Cactus Family» (2001).

Ця класифікація піддається досить інтенсивній критиці, і, швидше за все, не є бездоганною . Але її автори, безумовно, одні з кращих сучасних спеціалістів у галузі систематики кактусів і їх класифікація є одн ією з небагатьох дійсно повних систем, що відображають таксономічну структуру усієї родини до підвидів включно. І найголовніше – ця система дає реальну можливість уніфікувати вкрай заплутані відомості про структуру родини та про назви окремих форм .

Кактусоводи-любителі не залишаються осторонь новацій кактологів-систематиків. Однак особливо хвилюватись через нестійкість сучасної системи кактусових не варто. Ні естетична, ні колекційна цінність наших рослин не залежать від того, яку із існуючих назв написано на етикетці. І тим більше нас можуть особливо не турбувати наукові суперечки про генеалогічні зв’язки окремих груп кактусів. Дійсно важливим є адекватне взаєморозуміння при спілкування любителів: потрібно бути впевненим, що ви і ваші колеги під використаною назвою розумієте одні і ті ж рослини.

Ваш комментарий будет первым!

Комментарии