Гарбар О.В.
(кандидат біологічних наук,
Житомирський державний університет
імені Івана Франка)
ЧАСТИНА 1. ПЕЙОТ
Мескалін… дає допуск до споглядання,
але до споглядання, несумісного з дією
і навіть з бажанням діяти,
з самою думкою про дію…
Такий споглядач залишає незробленими
безліч речей, які йому слід було б зробити.
О. Хакслі “ Двері сприйняття”
Іспанці під командуванням Ернандеса Кортеса вперше зіткнулись з пейотом після завоювання ацтеків. Перша письмова згадка про нього з’явилась у 1560 році, коли францисканський монах Бернардіно де Саагун описав його як “корінь, що називається peyotl” у своїй книзі “Historia General de las Cosas de Nueva Espana”. Наступні згадки про пейот належать Франциско Ернандесу в 1570 та Хуану де Карденасу в 1591. Однак індіанці використовували пейот задовго до іспанської конкісти. Деякі вчені вважають, що ця рослина використовується людиною вже понад 7000 років.
Католицькі священики тривалий час безуспішно намагались заборонити використання пейоту індіанським народом. У 1571 році в Мексиці Інквізиція оголосила пейот диявольським коренем і заборонила вживання цієї рослини. Одне цікаве релігійне керівництво вісімнадцятого століття містить серію питань до сповіді. Згідно цієї інструкції відповідача належало запитувати чи не вбивав він, чи не їв людського м’яса, чи не вживав пейот. Однак ряд лідерів церкви пішли на компроміс, і в деяких випадках розвинулась цікава суміш католицизму та пейотизму. Іноді католицькі священики навіть дозволяли собі виконувати функції курандеро – шамана, що подає пейот під час довготривалих нічних обрядів. Християнська місія в Коауілі називалась “El Santo de Jesus Peyotes”, а до реєстру святих було введено “Santa Nina de Peyote”s.
Пейот, Lophophora williamsii, поширений у Північно-східній Мексиці та південних районах Техасу. Зовні це невелика рослина діаметром до 8 см , кулястої форми з майже плоскими ребрами, зовсім позбавлена колючок. Квіти дрібні, рожеві, з’являються протягом всього вологого періоду, влітку. Вони самозапильні, тому плоди, що швидко визрівають (дрібні видовжені рожеві ягоди), також з’являються із шерстистої верхівки рослини протягом всього літа. В середньому одна ягода містить 5-10 круглих чорних насінин, однак буває і більше. Розміри підземного редькоподібного кореня перевищують розмір надземної частини. Корінь має здатність скорочуватись у посушливий період і втягувати у ґрунт стебло.
Пейот містить понад 50 алкалоїдів, але найважливішим є мескалін, який викликає галюциногенні ефекти, схожі на LSD та псилоцибін. Назва «мескалін» походить від назви індіанського племені Мескалеро, яке широко використовувало цей наркотик. Порції пейотля, приготовлені до вживання, називаються мескаліновими батончиками. В 1886 р. німецький фармаколог Людвиг Левін опублікував перше систематичне дослідження „божественного” кактуса. Дослідники пейотля, психологи Йенш, Хевлок та Мітчелл, зійшлись на думці, що мескалін є одним з найунікальніших наркотиків, найбільш глибоко змінюючих властивості свідомості, але при цьому він найменш токсичний. Хіміки навчились синтезувати мескалін, що біохімічно споріднений з лізергіновою кислотою.
Пейот – Lophophora williamsii в природних умовах
Дія мескаліну так і залишилась би надбанням вузьких кіл психіатрів, психологів та біохіміків, якби відомий письменник Олдос Хакслі не вирішив стати “ піддослідним кроликом” свого друга психолога Хемфрі Осмонда, і “ одного ясного травневого ранку” не проковтнув 0,4 г мескаліну, розчиненого у 0,5 склянки води, а потім, вражений, не описав своїх дослідів у книзі “ Двері сприйняття”. Ось як він описує свої враження. “ Через пів години після того, як я проковтнув наркотик, я помітив повільний танок золотих вогнів. Трохи згодом з’явились розкішні червоні поверхні, які набухали і розширялись від яскравих вузлів енергії, що вібрували у відповідності зі своїм мінливим узором. Іноді, закривши очі, я бачив комплекс сірих структур, всередині яких виникали блідо-блакитні сфери, що безшумно пливли вгору. Але ніде там не було ні облич, ні форм, ні тварин. Я не бачив ніяких пейзажів, ніяких велетенських просторів, ніякого чарівного росту та перетворення будівель… Той інший світ, до якого впустив мене мескалін, не був світом видінь; він існував у тому, що я міг бачити відкритими очима. Велика переміна сталася в царстві об’єктивного факту. Те, що відбулося з моїм об’єктивним всесвітом, було відносно незначним”
Вслід за Хакслі свої досліди з мескаліном описав антрополог Карлос Кастанеда. Ніхто із учасників мескалінових експедицій не зміг зафіксувати ознак фізичної залежності, деградації або втрати соціального статусу у індіанців, що вживали пейотль. Ймовірно, вони поступово привчають себе до мескаліну, ставлячись до цього процесу дуже відповідально і ніколи не починаючи без досвідченого учителя.
На даний час у США лофофору вільямса оголошено поза законом, тобто її заборонено збирати, купувати, продавати, сіяти і мати у своїй колекції. Тому ви не зустрінете насіння цієї рослини в каталогах місцевих кактусних фірм. Так в каталозі Mesa Garden (Belen, USA) насіння Lophophora williamsii відсутнє вже багато років. Однак, є інші види – L. difusa та L. fricii, які не містять галюциногенів і навіть є отруйними, пропонується також насіння L. decipiens, що можливо є різновидом L. fricii .
У зв’язку з відсутністю заборони на пейот в інших країнах світу, насіння цього виду є в достатній кількості у вільному продажу. В Європі існує навіть декілька спеціалізованих колекцій лофофор. З огляду на це досить парадоксальною здається заборона вирощування лофофори в Росії.
Деякі дослідники виділяють до 6 видів у роді Lophophora та цілий ряд різновидів, що створює певний простір для колекціонування.
Lophophora fricii не містить мескаліну.
Цікаво, що зараз культ пейотля відродився на американському континенті. Прихожани «Нової Американської церкви», близько 250 тисяч радикальних супротивників алкоголю та борців за високі моральні принципи (майже виключно хрещені індіанці, що не бажають відмовитись від вікових традицій, і латиноамериканці) — вживають наркотичний кактус під час християнських обрядів.
ЧАСТИНА 2. САН ПЕДРО – КЛЮЧ ВІД НЕБЕС
Південноамериканський колоноподібний кактус Echinopsis ( Trichocereus ) pachanoi зовсім не схожий на пейот, однак має подібну історію і використовується корінними жителями Перу.
Цей кактус став відомий європейцям наприкінці 70-х років 20 ст. після численних повідомлень про його галюциногенні властивості. Він містить мескалін так само як і лофофора вільямса. Батьківщина E . pachanoi – Анди Перу та Еквадора, де він росте на висоті до 9000 футів ( 1 фут = 30,48 см ). Ґрунт в цьому регіоні дуже багатий на гумус та різноманітні мінеральні речовини. Це сприяє накопиченню алкалоїдів у тілі рослини. На відміну від дрібного пейота, E . pachanoi значно більший. В природі він досягає висоти 10- 15 футів . Вміст мескаліну в цій рослині дещо менший ніж у лофофорі (0,3-1,2%). Окрім того він містить тирамін, горденін, 3-метокситтирамін, анхалонідін та інші алкалоїди.
Сан Педро кактус – E . pachanoi
Існує декілька видів кактусів, дуже схожих на E . pachanoi . Навіть досвідчені ботаніки іноді помиляються. Так у 1960 році, коли Тернер і Гейман відкрили, що E . pachanoi містить мескалін, вони помилково ідентифікували цю рослину як Opuntia cilindrica . Окрім того декілька інших південноамериканських кактусів з роду Ехінопсис також містять мескалін. Це такі як E . peruviana , Е. cuzcoensis , Е. deserticola , Е. tacaquirensis i та Е. uyupampensis .
Ритуальне використання E . pachanoi триває уже понад 1300 років. Іспанці робили численні спроби викорінити культ цієї рослини, так само як і культ пейота у Мексиці. Тому він поступово став сумішшю доіспанських і католицьких вірувань. Звідки власне і походить назва Сан Педро кактус – кактус Святого Петра. Більшість християн вірять, що Св. Петро володіє ключами від неба. Ефект від вживання кактуса давав віру корінним жителям Перу у те, що він є ключем, який дозволяє володіти небесами уже в земному житті. Інші поширені назви Echinopsis pachanoi мають доіспанське походження – гуашума в північних Андах, ашума в Болівії, агуакола в Еквадорі та деякі інші.
Е. cuzcoensis також містить мескалін.
Складний ритуал курандеро (шамана) розвинувся на основі віри в те, що кактус має дух, який здатен спілкуватись з шаманом і скеровувати його дії. Кактус Сан Педро активує “ внутрішню енергію” курандеро, даючи можливість контролювати духи, приєднуючись до природних та надприродних енергетичних полів, до енергії всього Всесвіту.
В наш час ця рослина використовується в основному з терапевтичною метою: лікування алкоголізму та психічних розладів. Дехто навіть використовує його для лікування захворювань шлунка, нирок, печінки та крові. Сан Педро також використовується як джерело сили у різних формах чаклунства.
Традиційний ритуал складається із двох частин. Перша виконується протягом майже двох годин курандеро, який знаходиться під впливом Сан Педро. Вона включає в себе ритуальний спів, танці та свист. В другій фазі курандеро визначає причини хвороб пацієнта та що може його вилікувати. Пацієнт і асистент курандеро також вживають Сан Педро та тютюн. Під кінець усі випивають по чашці ритуального чаю із Сан Педро – сімора. Курандеро закінчує другу частину фітотерапевтичними процедурами.
Шамани використовують декілька форм кактуса Сан Педро. Найбільш корисною вважається семиреберна форма. Чотириреберні рослини рідкісні але мають спеціальні лікувальні властивості. Рослини з високогір’я вважаються сильнішими, можливо, це є результатом кліматичних та ґрунтових особливостей цих зон.
Один із компонентів ритуального напою сімора – Neoraimondia arequipensis
Традиційний напій, що називається сімора, включає в себе Сан Педро кактус ( E . pachanoi ) та багато інших рослин: кактус Neoraimondia arequipensis , два види Brugmansia ( Solanacea ), Iresine spp . ( Amarantacea ), Isotoma longiflora ( Campanullacea ), Pedilantus tithymaloides ( Euphorbiacea ). Більшість з цих рослин має біологічно активні речовини. Однак точний рецепт приготування напою невідомий. Він і сьогодні залишається таємницею курандеро.
ЧАСТИНА 3. МОЛОДШІ БРАТИ ПЕЙОТА.
Ми вже познайомились з двома найважливішими кактусами, що використовуються у релігійно-медичній практиці: пейотом ( Lophophora williamsii ) та Сан Педро ( Echinopsis pachanoi ), однак існує чимало інших кактусів, що мають подібні властивості та застосовуються індіанцями в релігійних ритуалах. Деякі з цих кактусів досліджувались на вміст алкалоїдів та психофармакологічну активність. Інші і дотепер залишаються маловивченими у цьому відношенні. Подальшу розповідь присвячено найвідомішим з цих рослин.
Пейотілло – маленький кактус, відомий в ботаніці як Peleciphora aselliphormis . Зустрічається він у центральній Мексиці у штаті Сан Луїс Потосі. Ця рослина містить настільки мало мескаліну, що не викликає відчутного ефекту. Вона також містить незначну кількість анхалідіну, горденіну, N -метилмескаліну, пеллотіну та інших. Більшість із цих речовин містяться у лофофорі у більших кількостях. Пейотілло використовується з терапевтичною метою, однак нічого не відомо про його церемоніальне використання.
Пейотілло – Peleciphora aselliphormis
Pelecyphora aselliformis (як і більшість інших психоактивних кактусів) має для збирачів рослин особливе значення, оскільки вважається рідкісним видом і дуже цінується торговцями та колекціонерами. З цієї причини деякі популяції протягом десятиліть піддавались грабіжницьким зборам. Однак по мірі покращення охорони та припинення розграбування популяцій вони знову самостійно відновлюються. Зайняті рослинами ареали досить малі, з розсіяними і, у деяких випадках, відділеними одна від одної колоніями. У добре відомих та сильно постраждалих від незаконного збору популяціях рослини малочислені , т оді як у маловідомих людям місцях в колонії може бути до 10000 рослин . У таких місцях стебла можуть досягати діаметра до 8 см , а квіти — до 3,5 см у діаметрі . Тут між колоніями відсутні чіткі межі – вони настільки розростаються, що зливаються одна з одною і вкривають усю можливу поверхню ґрунту.
Тсувірі – місцева назва Ariocarpus retusus , відомий також як несправжній пейот. Індіанці вважають, що ця рослина дуже небезпечна для вживання, особливо якщо людина неповністю очистила свій дух. Цей кактус містить горденін, N-метилтриамін у дуже малій концентрації (близько 0.02 відсотків) та сліди N-метил-3,4-диметоксі-B-фенетиламіну і N-метил-4-B-фенетиламіну. Поряд із цими алкалоїдами він також містить флавон – ретузин (3,3′,4′,7-тетраметокси-5-гідроксифлавон). Вміст алкалоїдів істотно змінюється у різні пори року та на різних стадіях розвитку. Цікаво, що жоден із виявлених алкалоїдів не має психоактивних властивостей.
Тсувірі – Ariocarpus retusus
Інший представник роду Ariocarpus – A . fissuratus серед місцевого населення відомий як Сунамі. Вважається, що він за своїми властивостями набагато сильніший пейота і використовується подібно до останнього. Напій, що виготовляється з нього, дуже п’янкий. Тому інша місцева назва кактуса – сухе віскі. Відомо два різновиди A . fissuratus : var . lloydii та var . fissuratus . Вони мають подібні психоактивні властивості. Рослини містять здебільшого гордеїн і незначну кількість N-метилтираміну та N-метил-3,4-діметокси-B-фенетиламіну. Два інших види аріокарпусів –A. kotschoubeyanus та A. trigonus– також містять ці алкалоїди. Цікаво, що Сунамі зовсім не містить мескаліну та інших психоактивних алкалоїдів.
A. fissuratusvar. lloydii – Сунамі.
Всі аріокарпуси ростуть у кам’янистій гірській місцевості мексиканських штатів Сан Луїс Потосі, Нуево Леон, Коауіла, Тамауліпас та Закатекас, а також на півдні штату Техас (США). Клімат у цих місцях надзвичайно суворий . Відмічаються значні добові коливання температури, спекотне сухе літо та відносно холодна зима . Річна кількість опадів дуже незначна : від 80 до 350 мм . Вони нерівномірно розподілені протягом року. Найчастіше випадають у вигляді теплих злив навесні та восени. Сонячних днів протягом року буває до 320. Ґрунт складається із уламків вапняку, сланців, та пустельного сірозему . Деякі з цих рослин і самі схожі на шматки вапняку . Вони мають явне мімікричне забарвлення і форму . В таких умовах у рослин утворились дуже товсті водозапасаючі корені . У несприятливі періоди кактуси майже повністю втягуються у ґрунт. Відшукати їх у цей час досить проблематично. Всі рослини цього роду високо цінуються через своєрідну зовнішність та вибагливість до умов культивування, що лише підігріває азарт колекціонера.
Coryphantha macromeris – невелика рослина, відома на півночі Мексики як Донна Анна-кактус. Це галюциногенний кактус, сила впливу якого на психіку у п’ять разів менша ніж у пейота. Однак він не містить мескаліну. Алкалоїд, що входять до його складу – нормакромерін (аналог епінефріну), ймовірно має психоактивні властивості. Вважається, що кактус Донна Анна містить не більше 0.1 відсотка макромеріну. Для того, щоб викликати психотропний ефект, необхідно більше 1г цієї речовини. Для цього потрібно з’їсти більше 1 кг сухих кактусів, або близько 20 фунтів свіжих рослин. Очевидно, що для більшості людей це неможливо. Інші види роду корифанта також містять макромерін. Серед них найвідоміші C . compacta , C. pectinada, C. elephantideus, C. runyonii та C. cornifera var. echinus.
Coryphantha compacta
Усі представники роду корифанта мають декоративну зовнішність, досить легко і дуже гарно цвітуть. Крім того вони відносно невибагливі до умов культивування. У зв’язку з цим корифанти користуються заслуженою популярністю серед колекціонерів.
Окрім цих видів чимало інших кактусів мають психоактивні властивості, подібні до пейота. Це практично всі види роду Dolichothele (D. baumii, D. longimamma, D. melalenca, D. sphaerica. D. surculosa та ін.), Obregonia denegrii, Aztekium ritterii, Astrophytum asterias, A. capricorne, A. myriostigma, Solisia pectinata, Epitheliantha micromeris та деякі інші.
Obregonia denegrii – також має психоактивні властивості.
Більшість із розглянутих видів відомі колекціонерам не як психотропні кактуси, а як чудові рослини, що є прикрасою колекції і предметом гордості колекціонера. Їх вирощування часто пов’язане зі значними труднощами. Правильно сформовані дорослі рослини цих видів є найвищою оцінкою для колекціонера.
Я підозрюю, що можуть знайтись “кактусоводи”, які після прочитання цієї статті поспішать на ринок шукати лофофору, щоб випробувати на собі її дію. Хочу застерегти таких “ експериментаторів”. По-перше, в наших умовах кактуси не накопичують достатньої кількості психотропних речовин. Тому отримати психотропний ефект на місцевому матеріалі практично неможливо. По-друге, щоб отримати описаний ефект необхідно з’їсти як мінімум півтора – два десятки дорослих сушених рослин, дуже неприємного гіркого смаку – досить дороге і сумнівне задоволення. По-третє, не дивлячись на те, що мескалін практично не викликає наркотичної залежності, галюциногени самі по собі є дуже небезпечними для психічного здоров ’ я, особливо якщо людина має нестійку психіку і схильна до депресивних станів. В цьому випадку результат може виявитись протилежним очікуваному. Тому збираючись спробувати щось подібне, подумайте як слід, чи потрібно це вам?